вівторок, 21 грудня 2010 р.

Вишивка з Буковини

В орнаментації буковинських сорочок переважають рослинні мотиви, підвищується декоративність загального строю вишивки. Починаючи з 50-х років у Кіцманському, Сторожинецькому, Новоселицькому районах поширюється оздоблення бісером. Ця вишивка потребує великої майстерності і вміння. Яскраві, соковиті кольори бісерної вишивки переливаються усіма барвами веселки і справляють надзвичайно святкове враження.В орнаментиці переважають натуралістичні квіткові мотиви. Якщо в 60—70-х роках превалювали композиції килимового характеру з невеличких за розміром квіток, то згодом поширились укрупнені рослинні мотиви. Рукави закінчують мережками "цирками" рослинного характеру. Блиск білого шовку ефектно контрастує із барвистою "накладеною" вишивкою бісером та стеклярусом.
Творче прочитання і осягнення народних традицій вишивки Буковини, їх подальший розвиток відзначають доробок Олени Гасюк з Вижниці. Її скатерки, рушники, сорочки приваблюють своєю різноманітністю, декоративністю.
Розвиток мистецтва вишивки в останнє десятиліття характерний якісними зрушеннями в процесі осмислення його спадщини.
Іде активний процес розширення потенціалу народних майстрів, поглиблення їхніх індивідуальних пошуків, розширення діапазону застосування творів у громадському інтер'єрі, в сучасному одязі.

Гуцульські вишивки

Гуцульщина здавна славиться своїми майстрами, цілими династіями різб'ярів, гончарів, ліжникарок, ткаль, вишивальниць, які з покоління в покоління передавали свою майстерність.Велична краса карпатської природи з її яскравими глибокими барвами сприяла виробленню своєрідної образотворчої мови. Так, у вишивці Гуцульщини це монументальний геометричний орнамент, контрастні зіставлення кольорів. Оперуючи простими геометричними елементами, їх різноманітним колірним заповненням, народні майстрині створюють неповторні, оригінальні вишивки. Адже тут навіть кожен район, село мають своє художнє обличчя, улюблену гаму кольорів. Рукави жіночих сорочок суцільно вкривають вишивкою або розміщують її у вигляді навскісних то широких густих, то вузеньких орнаментальних смуг, що утворюються з зірочок та розеток.
Орнаменти квітучого краю Гуцульщини бачимо в творчості іншої майстрині з Коломиї — Євдокії Геник. Вона народилась у Верхньому Березові І з дитинства опанувала мову місцевих вишиванок, її рушники "Яворівський", "Квітка з полонини", "Осінь у Карпатах" полонять з першого погляду красою візерунків, довершеністю композицій, витонченістю кольорів.
Широкому розквіту мистецтва гуцульської і покутської вишивки багато в чому сприяє діяльність Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини. Тут постійно організовуються виставки майстрів народного мистецтва, пропагуються його кращі твори.

Вишивки Київщини

Для вишивок Київщини типовими є легкі ажурні композиції. Широко використовуються тут не тільки мережки, а й інші ажурні техніки. Застосовується ця техніка при оздоблені чоловічих сорочок червоним, чорним кольорами і дає монументальні, крупне окреслені ажурні клітини. На Київщині здавна існує звичай прикрашати сорочки "занизуванням" червоного кольору. Цю традицію Київського Полісся продовжує в своїй творчості Любов Гордина. Вона відмовляється від дрібних деталей орнаменту за рахунок єдності загального образу. В її роботах червоний колір надзвичайно насичений, мажорний. При техніці "занизування" його інтенсивність залежить від щільності стібка — то він яскраво-червоний, то рожевий. В роботах майстрів Київщини мережки, які раніше виконували функцію з'єднання окремих частин виробу, виступають як один із основних засобів художнього вирішення. Саме завдяки їм створюється відчуття легкості вишивки, її прозорості. Майстриня Раїса Горбач з Кагарлика по новому осмислює техніку "набірування". В її роботах ця техніка виступає домінуючим художнім засобом.
Для вишивок Кагарлицького району характерна більш насичена гама червоного кольору, покладеного майже суцільними масами орнаменту. Тут ті ж самі зірочки, але виконані здебільшого в техніці хрестика, "настилування". Художня вишивка Київщини зберігає яскраву самобутність різних районів. Серед плеяди майстрів художньої вишивки Київщини провідна роль належить Гликерії Цибульовій, творчість якої може служити прикладом глибокого знання традицій і їх плідного розвитку в сучасності. Ще вдореволюційний час її роботи привертали увагу досконалим виконанням, красою рисунка та надзвичайно витонченою гамою колірних поєднань. Протягом життя Гликерія Кузьмівна збирала орнаменти української народної вишивки.
Вишивка приваблює не тільки жінок. Художники Григорій Гринь та Михайло Півторацький з Опішні — талановиті митці, відомі за межами нашої країни. Вони спеціалізуються на створенні ескізів для чоловічих сорочок. Для творів Гриня характерна напружена колірна гама, іноді побудована на контрастних поєднаннях, використання полотна сірого, зеленого, голубого, коричневого тонів.

Яворівська вишивка

Яворівська вишивка Львівської області в 20—30-х роках також переживає оновлення своєї художньо-образної мови. Дрібноузорні орнаменти, що прикрашали вироби домашнього полотна, поступилися місцем соковитим, крупнорельєфним багатобарвним орнаментам на фабричній кольоровій тканині.
Вишивка гладдю, що на Львівщині має назву гапт, або кладення, набуває у З0-ті роки розповсюдження на території Київського Полісся. Тут широко побутують "писані" або "рисовані" жіночі і чоловічі сорочки, в яких прикрашають комір, чохли, поділ, рукави. Це умовно вирішені різноманітні за формою квіти, листочки, пуп'янки з численними пагінцями, вусиками, відростками. Вишивання "писаних" сорочок потребувало неабиякої вправності і художнього хисту як у композиційній побудові орнаментів, так і в їх розміщенні і ритмічному зіставленні на загальній схемі сорочки. Так. в с. Мусійки Іванківського району найкращою майстринею була Ганна Єрмоленко, в с. Сукачі — Катерина Онопрієнко.
Сучасна українська вишивка — складне, багатогранне явище. Розвивається вона в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. Традиції української вишивки і подальший розвиток її локальних особливостей знаходимо на підприємствах Укрхудожпрому, розташованих у визначних центрах народної творчості. Саме тут працюють народні майстри, художники, діяльність яких спрямована на дбайливе вивчення кращих зразків вишивки, збереження її класичного надбання.
Наталя Гречанівська багато років працювала головним художником ху-дожньо-виробничого об'єднання ім. Т. Г. Шевченка. У створених нею сорочках, жіночих блузах домінуючим кольором завжди виступає червоний. звучання якого підсилює чорний (іноді жовтий, синій). Це і невеличке вкраплення чорного в середину "зірочки", і окреслення тонкою павутинкою "штапівки" поверх основного рисунка, і контур "обвідочки" навколо основного малюнка, що надає орнаменту рис стриманості, чіткості.

Сучасна українська вишивка

Українська вишивка сьогодні — складне, багатогранне явище, що розвивається в сфері традиційно-побутивого, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. У відомих осередках вишивання — таких, як Косів, Клембівка, Полтава, Черкаси, Львів та інші,—створені підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного мистецького регіону.
Вишивка — один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма,активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишиті вироби органічно увійшли до побуту людей, прикрасили сучасний інтер'єр.
НА ПОЧАТКУ XX СТ. кустарне виробництво зайняло певне місце в народному господарстві і сприяло залученню широких кіл майстрів до загального мистецького життя країни, до активної творчої діяльності. Ганна Собачко створює ескізи, які потім вишивають в артілях Київщини і Полтавигини. Її композиції сповнені стрімкого руху, колористичного напруження. Загострена фантазія майстрині породжує різноманітні квіти, що переростають у казкові витвори, в яких реальне і фантастичне зміщено, що утворює образи то тривожні, то спокійні й врівноважені. Саме роботи Собачко, а також Євмена Пшеченка, Гликерії Цибульової, Параски Власенко з успіхом експонувались починаючи з 1922 року на міжнародних виставках у Берліні, Празі, Лондоні, Парижі. У 1934 році у Києві створюються Центральні експериментальні майстерні, де народні майстри і художники-професіонали ведуть пошуки нових форм. Сюди були запрошені П. Власенко з с. Скопців, М. Приймаченко з с. Болотні, петриківчани Т. Пата, В. Павленко, П. Глущенко, які створювали ескізи для панно, подушок, рушників.
У своїх пошуках петриківчани виходили з традицій настінного малювання і власних творчих спрямувань, їхні роботи — це типовий петриківський розпис, відтворений технікою гладі.
Для робіт Параски Власенко цього періоду характерним є принцип вільної, невимушеної і водночас врівноваженої композиції, сповненої святкового, мажорного звучання. Вона будує свої панно на поєднанні об'ємних і площинно трактованих форм.
Починаючи з З0—40-х років у вишивці утверджується тенденція до створення речей підкреслено декоративного характеру. Водночас відчутне прагнення скерувати вишивку в бік сюжетно-тематичних полотен з підсиленням рис станковізму. В таких творах вишивка виступає лише як технічний засіб для створення художнього образу.
У З0-ті роки в народній вишивці відбуваються певні зміни художнього стилю. В буковинському шитві це проявляється у все більшому розповсюдженні рослинних мотивів, їх реалістичному трактуванні. Розширюється колірна гама яскравих тонів, застосовуються тонкі нитки муліне, кольоровий бісер. Техніки гладь, хрестик витісняють давні місцеві народні техніки.