Сучасна українська вишивка

Українська вишивка сьогодні — складне, багатогранне явище, що розвивається в сфері традиційно-побутивого, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. У відомих осередках вишивання — таких, як Косів, Клембівка, Полтава, Черкаси, Львів та інші,—створені підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного мистецького регіону.
Вишивка — один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма,активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишиті вироби органічно увійшли до побуту людей, прикрасили сучасний інтер'єр.
НА ПОЧАТКУ XX СТ. кустарне виробництво зайняло певне місце в народному господарстві і сприяло залученню широких кіл майстрів до загального мистецького життя країни, до активної творчої діяльності. Ганна Собачко створює ескізи, які потім вишивають в артілях Київщини і Полтавигини. Її композиції сповнені стрімкого руху, колористичного напруження. Загострена фантазія майстрині породжує різноманітні квіти, що переростають у казкові витвори, в яких реальне і фантастичне зміщено, що утворює образи то тривожні, то спокійні й врівноважені. Саме роботи Собачко, а також Євмена Пшеченка, Гликерії Цибульової, Параски Власенко з успіхом експонувались починаючи з 1922 року на міжнародних виставках у Берліні, Празі, Лондоні, Парижі. У 1934 році у Києві створюються Центральні експериментальні майстерні, де народні майстри і художники-професіонали ведуть пошуки нових форм. Сюди були запрошені П. Власенко з с. Скопців, М. Приймаченко з с. Болотні, петриківчани Т. Пата, В. Павленко, П. Глущенко, які створювали ескізи для панно, подушок, рушників.

У своїх пошуках петриківчани виходили з традицій настінного малювання і власних творчих спрямувань, їхні роботи — це типовий петриківський розпис, відтворений технікою гладі.
Для робіт Параски Власенко цього періоду характерним є принцип вільної, невимушеної і водночас врівноваженої композиції, сповненої святкового, мажорного звучання. Вона будує свої панно на поєднанні об'ємних і площинно трактованих форм.
Починаючи з З0—40-х років у вишивці утверджується тенденція до створення речей підкреслено декоративного характеру. Водночас відчутне прагнення скерувати вишивку в бік сюжетно-тематичних полотен з підсиленням рис станковізму. В таких творах вишивка виступає лише як технічний засіб для створення художнього образу.
У З0-ті роки в народній вишивці відбуваються певні зміни художнього стилю. В буковинському шитві це проявляється у все більшому розповсюдженні рослинних мотивів, їх реалістичному трактуванні. Розширюється колірна гама яскравих тонів, застосовуються тонкі нитки муліне, кольоровий бісер. Техніки гладь, хрестик витісняють давні місцеві народні техніки.